Євросоюз на межі розпаду

Найбільш очевидними кандидатами на роль руйнівників Євросоюзу стала міграційна криза, ще слабшає банківська система , яка чинить опір як екстреного фінансування, так і реструктуризації боргових зобов’язань, недовіру громадськості до політичного істеблішменту і практично паралізовані інститути Євросоюзу.

Черговою кризою, який здатний привести до розпаду Євросоюзу, став провал спроб прем’єр-міністра Великобританії Девіда Кемерона домогтися від Брюсселя поступок, які йому необхідні, щоб заспокоїти британську громадськість, все сильніше заражає евроскептіцімом. Спроби прем’єр-міністра Кемерона не увінчалися успіхом, тому що Євросоюз просто не може піти на необхідні поступки. Існує три причини, які зробили задачу Кемерона нездійсненним.

По-перше, глибока реформа відносин між Євросоюзом і Великобританією, яку Кемерон спочатку обіцяв, завжди була неможливою, тому що вона вимагала зміни умов договору з усіма 28 членами Євросоюзу, а це не могло статися без схвалення, отриманого або від їх парламентів, або – і це особливо складно – в результаті національних референдумів, яких так боїться Брюссель. Європа просто не захоче піти на такі ризики, щоб задовольнити бажання Сполученого Королівства.

По-друге, Кемерон був готовий піти на компроміс, однак він не зміг отримати більшу частину з того, що він просив, тому що Брюссель боїться, що інші члени Євросоюзу захочуть наслідувати приклад Великобританії і теж зажадають певних поступок. Це призведе до перетворення Євросоюзу в своєрідний «шведський стіл», де кожна країна зможе вибирати те, що відповідає її власним інтересам. Іншими словами, інтеграція в Європі перетвориться на фарс.

Тому Кемерон довелося задовольнятися тим, що консервативний член британського парламенту Джейкоб Різ-Могг (Jacob Rees-Mogg) назвав чи не реформою, а «рідкої кашкою, яку ще більше розбавили».

Ситуація ускладнюється ще й тим, що ця сама «рідка кашка» Кемерона зажадає голосування Європарламенту після того, як будуть оголошені результати референдуму в Великобританії. Будучи суверенною органом, парламент Євросоюзу зможе внести будь-які зміни в будь-який документ, схвалений британської громадськістю – надзвичайно неприємний і неминучий факт, яким прихильники виходу Великобританії з Євросоюзу, безсумнівно, скористаються в ході своєї кампанії з підготовки до референдуму.

В основі парадоксальної ситуації, в якій опинилися представники Великобританії і Євросоюзу, лежить боротьба між національною політичною системою, що спирається на ідею верховенства парламенту, і наднаціональної технократией в Брюсселі, яка вимагає відмови від частини національного суверенітету заради досягнення європейського федеративного союзу. Публічні дебати навколо референдуму наочно демонструють цю фундаментальну несумісність. Вибір між першим і другим більше не можна відкладати.

Найпоширеніший спосіб слабшає Європи завжди має на увазі якийсь розпад, розбіжність, крошение або навіть випаровування. Такі образи вводять в оману. Після референдуму в Великобританії – а, можливо, навіть до нього – Євросоюз, найімовірніше, просто завалиться.

Як тільки ймовірність виходу Великобританії з Євросоюзу зросте з просто неможливою до практично неминучою, відразу ж запуститься процес масового виходу. Зараз важко сказати, хто з членів Євросоюзу очолить цей процес, проте шлюзовий затвор відкриється. Проєвропейські уряду, які поки що знаходяться при владі в своїх країнах, піддаються наростаючому тиску майже у всіх членах Євросоюзу. Як і в разі Великобританії, правлячим партіям доведеться переконувати і заспокоювати свій все більш незадоволений електорат, намагаючись домовитися з Брюсселем про «більш вигідному угоді». В іншому випадку їм доведеться піти з влади.

Від протекціоністського «Національного фронту» у Франції і лівої іспанської партії «Подемос» до «Шведських демократів», які виступають проти іммігрантів, колись маргінальні політичні партії євроскептиків зараз все ближче підбираються до важелів влади.

Процес переговорів за умовами членства, безсумнівно, буде дещо відрізнятися у випадку з кожної конкретної країною. Ті члени, які отримали фінансову допомогу, будуть наполягати на списання заборгованості, тоді як в інших країнах на перший план вийде питання внутрішньої безпеки. І всі члени вимагатимуть передачі повноважень від Брюсселя національним урядам.

В результаті Євросоюз втратить статус інституту глобального значення. Деякі його інститути продовжать своє існування, проте їх роль і авторитет поступово зменшуватимуться.

Парадоксально, але євро, що став джерелом безлічі проблем Євросоюзу, найімовірніше, збережеться – в тому чи іншому вигляді. Як мінімум Франкфуртська бюрократія продовжить існувати в якості розрахункової палати, що перерозподіляє довгий тягар.

Головні події:

This entry was posted in Блогосфера інформує. Bookmark the permalink.

Comments are closed.