Росія все більше втягується в воронку

Москва – Які сьогодні основні світові тенденції і залишають вони нам привід для оптимізму?Про це в ексклюзивному інтерв’ю Російській службі «Голосу Америки» розмірковує відомий публіцист Лілія Шевцова.

Росія все більше втягується в воронку
На її думку, і ліберальні системи, і авторитарні режими зараз працюють на саморуйнування, що породжене численними «помилками лідерства».А діяльність Володимира Путіна на посту президента публіцист називає характерним прикладом «мінера-підривника», який закладає фугас під будівлю власної влади.

Російська служба «Голосу Америки»: В світі – справжня «штовханина» подій, але простежуються зараз якісь загальні закономірності, тенденції?

Лілія Шевцова: Так, сьогодні ми залучилися до текучку, коментуючи раз у раз вистрибують події.Що стоїть за «кадировщіной»?Чи здасть Путін Якуніна?Гряде війна Росії і Туреччини?Звичайно, це захоплюючі теми.Тим часом, набагато важливіше те, як події укладаються в загальний політичний пейзаж.І якщо ми поглянемо на основні світові тенденції, то навряд чи у нас залишиться привід для оптимізму.Сьогодні світ опинився в ситуації, коли і ліберальні системи, і авторитарні режими почали працювати на самопідрив.Причому, в основі дисфункциональности і тих, і інших лежать насамперед помилки лідерства, які і породили нинішню нестійкість і стан загальної дезорієнтації.А найгірше, що помилки авторитарних систем зовсім не ведуть до зміцнення ліберальної альтернативи!

– По-вашому, Захід втратив свій драйв і привабливість?

– Більш того, те, що ми сьогодні бачимо, можна назвати кризою нинішньої моделі ліберальної демократії.Є безліч чинників, які призвели Захід до паралічу.Але на їх фоні виділяються три причини.Одна з них, що стала довгограючою, – неадекватна оцінка західними елітами світової ситуації і можливостей неліберальних режимів після розпаду СРСР.Саме помилковість оцінки привела до того, що ці режими успішно скористалися глобалізацією і переможною ейфорією Заходу і створили всередині ліберальної демократії свої машини впливу і відмивання грошей (звичайно, за допомогою західних еліт), фактично розмиваючи західні принципи пристрою.Коли британський прем’єр Блер стає високооплачуваним радником казахського лідера Назарбаєва, а німецький канцлер Шредер – не менше високооплачуваними апаратником Газпрому, це свідчить про ерозію системних норм і відмову від репутаційних критеріїв в західному суспільстві.

Другою помилкою західного лідерства була іракська авантюра.Її провал привів до цілого ряду наслідків, які послабили ліберальні демократії.Так, стався вимушений відхід США з світової сцени, що призвело до розбалансування світового порядку, який тримався на здатності однієї держави захищати правила гри.Ще більш серйозним було розчарування світу в західних нормах і ототожненні принципу «просування демократії» зі зміною режиму, за чим послідувало посилення захисної реакції авторитаризму.Третя помилка Заходу – це європейський провал в розв’язанні кризи з біженцями.Більш того, доводиться констатувати відповідальність самих європейців за цю кризу.В даному випадку ми бачимо, як помилковість політичної оцінки і неадекватне сприйняття проблеми веде до підриву основоположних європейських моральних принципів.Уже очевидні деякі наслідки цієї кризи, викликаного «мігрантської» хвилею: не тільки вичерпання політичного потенціалу провідного лідера Європи – канцлера Меркель, а й підйом анти-європейської хвилі, яка розгойдує об’єднану Європу.

Я перерахувала найбільш очевидні помилки західних еліт і в першу чергу західних лідерів, які привели до дисфункциональности ліберальної демократії.Її нове відродження, мабуть, неможливо за нинішніх елітах і зажадає приходу нового ешелону лідерів, які пов’язані відповідальністю за провали двох десятиліть постмодерну.

– А як в контексті «самопідрив» виглядає правлячий режим Росії?

– Діяльність Володимира Путіна – яскравий приклад мінера-підривника, який закладає фугас під власний режим.Якби не анексія Криму та війна з Україною, Кремль міг би ще невизначений час продовжувати існування в рамках комфортної формули: «Співпрацювати з Заходом, бути всередині Заходу і боротися із західними принципами всередині Росії».Ця формула дозволяла Кремлю використовувати інтеграцію своєї еліти всередину західної спільноти, а фінансові та технологічні можливості ліберальних демократій для відтворення самодержавства.«Кримнашізм» зруйнував цю модель паразитування і викинув Росію в антагоністичну поле, якщо, не розірвавши можливість існування самодержавства за рахунок ресурсів західної системи повністю, то серйозно послабивши її.І тепер всі спроби Кремля вийти з кримської пастки, зняти санкції і повернутися за стіл діалогу з західними державами на перевірку виявляються новими пастками.Так, «Сирійський гамбіт» і зіткнення з Туреччиною – це нові тупики, з яких потрібно вибиратися.Але як вибратися, зберігаючи військово-мілітаристську легітимацію влади?А інший у нинішнього Кремля бути вже не може.І нинішні маневри Південного військового округу, і російське участь у кривавій бані Алеппо – це свідчення того, що Росія все більше втягується в «воронку» з драматичними для себе наслідками.Іронія в тому, що кримська пастка спричинила за собою наслідки, які послаблюють ресурсну базу російського режиму і системи самодержавства в цілому навіть при відсутності її альтернативи.Майже по Арнольду Тойнбі, який доводив, що приречені системи самі займаються державним самогубством.

– Але ж і Москва, і Пекін сьогодні досить активні на зовнішньополітичній арені.Як ви пояснюєте це?

– Той факт, що опинилися в проблемному полі авторитарні режими поводяться більш жорстко і агресивно, шантажуючи навколишній світ і Захід в першу чергу, свідчить не про їхню силу, а про їх розпачі!Спроба Китаю знайти червону лінію у відносинах із Заходом (який включає і Японію) в тихоокеанському регіоні – тривожне свідчення, яке говорить про те, що і Китай почав шукати зовнішньополітичні засоби вирішення внутрішніх проблем.Хоча начебто до реальної кризи китайської системи (який пророкують експерти) ще далеко.

– Які висновки з усього вами сказаного напрошуються?

– Ми бачимо розхристаний світовий порядок, який більш нестійкий, ніж світовий устрій за часів «холодної війни».Хоча б в силу того, що провідні неліберальні держави намагаються застовпити за собою право порушувати правила гри і по-своєму їх інтерпретувати, і немає світової сили, яка б змусила їх вести себе пристойно.Ми бачимо ослаблення нормативної бази Заходу, що ускладнює відродження ліберальної демократії.Венгеро-польський зразок авторитарно-популістського проекту всередині ЄС – найяскравіший приклад європейського самопідрив.Звичайно, в ситуації кризи ліберальної демократії надзвичайно звужується можливість нових демократичних трансформацій.Так, зокрема, Україна сьогодні виявляється в несприятливому поле.До речі, український приклад в свою чергу підтверджує аксіому лідерства, не готової до викликів.

Весь період посткомунізму сьогодні потребує розшифровки і демистификации.Занадто багато наших погляди і розуміння цього етапу виявляються помилковими.З цього періоду, який приніс ослаблення цінностей і втрату траєкторії, доведеться виходити більш болісно, ​​ніж з комунізму і «холодної війни».Звичайно, ліберальні демократії повинні виконати свою роботу над помилками.Але і в неліберальних системах належить зробити свою роботу.Хоча б на рівні експертного співтовариства.

Головні події:

This entry was posted in Новини. Bookmark the permalink.

Comments are closed.